Ми танцюємо. І знущаємося над ворогом.
І кричимо йому «До зустрічі на руїнах Кремля, суки!…».
Старий добрий український герць. Тільки у нас одних є це слово. Тільки ми завжди веселимося, дивлячись в безодню, чекаючи, що безодня посміхнеться нам у відповідь, коли зрозуміє, що ми звемо її на танець.
В українській мові є таке слово – «герць«. По-русски воно звучить як «герц», але ні на російську, ні на яку іншу існуючу мову це слово в принципі не перекладається. Іменник з таким значенням є тільки у нас. Цей факт красномовно свідчить про українців взагалі і про нашу історію зокрема.
Герць – це щось на зразок коктейлю з розвідки боєм і масового самогубства: змішати, але не збовтувати. Герць придумали запорізькі козаки, і вони ж були єдиними, хто його використовував у війні. Герць – це сама нахабна смерть в людській історії. Або – якщо Удача, коли і Богородиця залишиться тобою задоволена – кращий момент в житті українського воїна.
Перед початком бою, коли війська вже побудувалися, кілька козаків групувалися і йшли вперед, в сторону противника, прямо в зону досяжності рушничних куль. Там, під кулями і гарматними ядрами, вони зупинялися. Починався герць, танець зі смертю.
Козаки знущалися над ворогом. Вони сміялися, кричали, вигукували образливі фрази, пританцьовували під кулями, намагаючись вивести супротивника з себе. Нерідко це вдавалося, і розлючені московити, або поляки, або турки, або татари зривалися зі своїх позицій, ламаючи ряди, аби стерти, заткнути, знищити нахабних українських виродків.
І наражалися на стрункий вогонь козацьких мушкетів.
А якщо командувач супротивників все ж стримував свої війська, завдання Герця все одно було виконано. Отже Регочучі, знущаючись, веселячись під градом куль козаки, що вмирають, але не припиняють смертельного танцю, здавалися ворогам напівбогами – або напівдемонами. Кривавий танець приносив свої плоди.
З герця поверталися не всі. Завжди не всі, але завжди зі славою. Часто не повертався ніхто.
Але герць не припинявся.
Зараз древній страшний герць повернувся. Вся Україна стоїть наодинці з ворогом, обличчям до нього. Ззаду не вірні товариші, і не стрій мушкетів, а незрозуміло хто, що часто не мають навіть сміливості назвати себе нашими союзниками – хоча розуміють, що їхня черга наступна.
Але ми танцюємо. І знущаємося над ворогом. І кричимо йому «До зустрічі на руїнах Кремля, суки!…».
Старий добрий український герць. Тільки у нас одних є це слово. Тільки ми завжди веселимося, дивлячись в безодню, чекаючи, що безодня посміхнеться нам у відповідь, коли зрозуміє, що ми звемо її на танець.
Mademoiselle, voulez-vous venir avec moi? (Міс, ви хочете піти зі мною?).
