Пам’ятки історії, культури, архітектури та археології – німі свідки нашого історичного минулого відображають пройдений народом шлях. Вони матеріалізують його немеркнучі подвиги, розкривають духовне багатство народу і таким чином стають джерелом історичного досвіду попередніх поколінь.
У Славутському районі є чимало мальовничих куточків, які прикрашають Божі Храми – цікаві пам’ятки архітектури. Один з них в селі Старий Кривин. Тут милує око старовинна дерев’яна Свято-Покровська церква, збудована у стилі українського бароко. Це незвичайна архітектурна споруда, яка своєю формою схожа на корабель. Слід відзначити, що вона є характерним зразком волинської школи народної архітектури.
Воскресенська Свято-Покровська церква була збудована у 1763 році Кривинською громадою майстрів-теслярів на кошти князя Станіслава Яблоновського, каштеляна Краківського. Колишній викладач Волинської духовної семінарії у Житомирі М. І. Теодорович у своїй книзі «Історико – статистичний опис церков та парафій Волинської єпархії» писав:
«Церква в ім’я Світлого Воскресіння Христового побудована у 1763 році на кошти князя Станіслава Яблоновського, каштеляна Краківського. Дерев’яна, з такою ж дзвіницею. Начинням достатня. Копії метричних книг та сповідальних відомостей зберігаються з 1769 року. Опис церковного майна складений у 1885 році. Проводи відзначаються у суботу на Світлому тижні».
Маємо інформацію також про те, що Кривинська греко-католицька дерев’яна церква згоріла, через необережність пономаря, на другий день Паски у 1762 році. Тим не менше, вже наступного року, за благословенням луцького й Острозького єпископа Сильвестра Рудницького і за сприяння князя Яблоновського замість погорілого було побудовано новий, теж дерев’яний, храм.
Незважаючи на те, що Кривин знаходився відносно недалеко від Острога, місцева церква в цей час належала до Гощанського греко-католицького деканату.
З початком ХIХ століття Кривинська греко-католицька церква переходить у підпорядкування до Волинської православної єпархії; храм починає влаштовуватися за православним зразком, при чому певні кошти на його відповідне обладнання виділяє княгиня Т. Яблоновська.
Саме ця церква, зазнавши протягом останніх століть несуттєвих змін, стоїть у Кривині й тепер. До середини ХIХ століття кількість православних прихожан Кривинської церкви досягла майже трьох тисяч. У 1806 році з опису церкви стало відомо, що при ній існувала якась дуже стара дерев’яна школа.
А ось і інші цікаві дані про цю церкву, взято із книги «Пам’ятники містобудування та архітектури Української РСР»: «Старокривинська церква дерев’яна, тризуба, триглава, з галереєю по всьому периметру. Квадратний у плані неф ширший бокових зрубів, апсида майже квадратна, бабинець сильно витягнутий». Така форма церкви у ті часи (ХVIII ст..) звалася «кораб». І дійсно вона нагадує корабель, який ніби пливе у зеленому морі.
У бурхливі роки ХVIII ст., часи кріпацтва – населення Старого Кривина, як і населення усієї Волині та Поділля брало активну участь у антифеодальній боротьбі, названої гайдамаччиною. У національно-визвольній боротьбі проти панської Польщі кривинці неодноразово піднімали повстання, приєднувались до військових козацьких загонів, тікали у далекі краї.
Про це свідчать козацькі могили, знахідки козацької зброї та перекази, що збереглися у народі. У одному з переказів йдеться, що польська армія під командуванням Потоцького рухалась на схід, спалюючи на своєму шляху українські міста і села, винищуючи та грабуючи населення.
При наближенні одного з польських іноземних загонів до Старого Кривина жителі села вирішили вчинити опір: вони винесли на дорогу, з обох боків якої був густий ліс, борони і поклали їх гострими зубцями догори, та й ще присипали піском.
Побачивши селян-кривинців, завойовники кинулись в погоню, але їхні коні були покалічені на боронах, і селяни легко розправились з ворогами. Місце в лісі, де за переказом відбулась кривава подія, названа Каліченою, Кривавою долиною.
В ті часи кріпаки-селяни, та й взагалі населення Волині та Поділля, не припиняли виступів проти усього чужого, що нав’язували їм пани-завойовники. Не дивно, що про дерев’яну Старокривинську Воскресну церкву ходить така легенда: задумав князь Станіслав Яблоновський нав’язати своїм селянам-кріпакам уніатського пана і цим примусити мешканців села Старий Кривин ополячитися.
І ось, коли приїхав новий піп то застав на місці церкви порожнє місце. За одну ніч селяни-кривинці розібрали свою церкву і заховали у різних місцях. А коли «Святого отця» з села вигнали, то церква вдруге за ніч з’явилася на тому ж фундаменті. Інші народні легенди розповідають про те, що церкву кривинчани розбирали двічі, охороняючи свій Божий храм від завойовницької ворожої навали.
З часів заснування церкви знаходиться гробниця і пластиця, різьба якої виконана в італійському стилі. Навкруги церкви є такі «опоясання», які слугували для утеплення церкви. І в цих опаясаннях, коли йшла служба Божа, стояли «оглашені» – нехрещені люди, які не мали права заходити в церкву. А спускну ікону принесли жителі з самого Єрусалиму.
Під час громадянської та Великої Вітчизняної воєн селяни ховали ікони в дорогих окладах, виконаних із золота та срібла, в хліви, щоб не грабували.
В роки незалежності України були проведені значні реставраційні роботи за кошти прихожан з Кривина, Нетішина та навколишніх сіл, як всередині Божого храму так і зовні, а у 1997 році були замінені всі куполи і перекрито всю церкву новою жерстю.
А в минулому році на перший день Посту перед Різдвом обновилися ікони «Спасителя» та «Божої матері», які намальовані біля Царських врат з лівої та правої сторін.
За останні десять років церкву було пограбовано чотири рази, з якої винесено цінні чаші, ікони, а також Євангеліє в золотій оправі.
І саме в цій церкві проходила перша посвята козаків Нетішинського козацького полку Хмельниччини у 2009 році. У зв’язку з чим церкві було надано офіційного статусу козацької, а отець Василь став полковим священиком.
Про цю подію читайте тут >>>
